З плином часу на нашій планеті змінювався клімат: стрімкі похолодання змінювали потепління і навпаки. Безумовно це мало вплив на представників фауни, які або еволюційним шляхом пристосовувались до змін, або були приречені на вимирання. За мільйони років існування Землі змінилось багато історичних періодів, що відрізнялись один від одного як кліматичними особливостями, так і складом флори та фауни. Далеко не всім представникам дикої природи вдалось бути представленими в декількох епохах, особливо, якщо мова йде про голоцен (період, в якому ми проживаємо) та плейстоцен (період, що передував нашому).
Дивовижний світ плейстоцену наповнений шерстистими носорогами, мамонтами, печерними левами та ведмедями залишився в пам’яті, як і вищезазначені представники «мамонтової фауни». І лише деякі з них змогли проіснувати до наших днів. Однією з таких тварин є сайга.
Сайга (saiga tatarica) – єдиний представник роду Сайги підсімейства Антилопові. Це найпівнічніша антилопа, яка в епоху плейстоцену заселяла тундростепові простори від Британських островів до Аляски. На сьогоднішній день ареал проживання цього виду значно скоротився і фрагментарно представлений деякими степами центральної Азії. Ця зовні тендітна тварина (довжина тулуба 100-150 см, висота 70-75 см вага 20-50 кг) здатна розвивати швидкість бігу до 80 км\год, завдяки чому їй вдається втекти від хижаків та вижити. Зовні сайгаки не схожі на жодних інших тварин: високі роги в самців, що сягають 40 см і мають вагу всього до 300 г; хобот, що покритий шерстю, як ззовні, так і зсередини, що захищає дихальні шляхи тварини від потоків холодного повітря та пилу; непропорційно тендітні ноги.
Переживши танення Вюрмського заледеніння, що поклало кінець останній льодовиковій епосі та плейстоцену загалом, сайгаки перейшли в голоценовий період та адаптувались до нових умов життя. В останні 10 000 років ці антилопи успішно заселяли простори Євразії, доки не зустрілись з новою загрозою – людиною. Саме ця «зустріч» поклала початок занепаду виду. Хижаки та зміни клімату не зменшили популяцію цих порожнисторогих так, як постійне полювання з боку людей. І хоч ще в XVIII столітті сайгаків можна було зустріти в Україні, на сьогоднішній день вільнопроживаючі популяції зустрічаються лише в прикаспіських, казахських, калмицьких та монгольських степах.
В ХІХ столітті все більшої популярності набуває природоохоронна діяльність, в Європі створюються ботанічні сади та парки, зоопарки та заповідники. Одним з перших на території України і нашого континенту загалом стає заповідник Асканія-Нова, заснований 1898 року Фрідріхом Фальц-Фейном. Саме ці заповідні території за понад століття заповідної діяльності стали місцем збереження багатьох популяцій тварин. Сайгаки були першими копитними завезеними до Асканії, яка згодом стане одним з небагатьох місць в світі з напіввільного утримання цих тварин, що дасть змогу зберегти генетичну різноманітність і вид загалом.
В ХХ столітті розпочався занепад виду, на який розпочали полювання не лише заради їжі, але й трофеїв та приготування ліків для традиційної азійської медицини. Саме через це на початок століття світова популяція сильно скоротилась, фрагментарно її вдалось зберегти на території колишнього СССР завдяки забороні полювання на сайгаків у 1921 році. Нову хвилю вимирання було спричинено тим, що в 90-х роках ХХ століття розпочалась активна кампанія за збереження носорогів, ріг яких, як і роги самців сайгаків використовували в азійські традиційній медицині. Через це увага браконьєрів була переключена саме на антилопових. Майже вся світова популяція цих тварин знаходилась в молодих країнах колишнього Радянського Союзу, де не встигли цей вид занести до Червної книги. В результаті популяція скоротилась на 95%.
На сьогоднішній день багато міжнародних організацій досліджують, утримують та примножують, як популяції вільноживучих сайгаків, так і тих, що реінтродуковані в місця напіввольєрного утримання. Не стоїть осторонь в цій природоохоронній діяльності і Благодійний Фонд «Беремицьке Біосфера» та Парк природи «Беремицьке», що ставлять за мету відновлення високопродуктивних голоценових екосистем, в яких важливу роль відіграють сайгаки. Привезені в 2020 році з Асканії-Нови тварини мають найближчим часом адаптуватись на Поліссі та утворити найзахіднішу та найпівнічнішу популяцію цього виду.
