Полісся – регіон України найбільше вкритий лісами. Напевно в кожного з нас перші уявлення про цей край асоціюються з вічнозеленим кольором хвойних лісів, що добре адаптувались до низькоплодородних піщаних ґрунтів регіону. Однак ця одноманітна домінантність лише зеленого кольору може ввести в оману. Полісся окрім лісів, ще й край численних рік та озер. Навколо водних артерій формуються заплавні луки із більш плодородними ґрунтами. Їх площа понад 2 мільйони гектарів, що вкриті зазвичай трав’яним покривом. Дерева та кущі зустрічаються на терасах рік не часто і зазвичай мають куртинний характер.
Для поліських лук характерною трав’яною рослинністю є злаки та осоки. Однак щорічно, починаючи з весни, різноманітність травостою домінантних мезофітів розбавляється квітами, які своїм цвітінням додають кольорового забарвлення терасам. В залежності від вегетаційного періоду і кліматичних особливостей регіону квітучі рослини грають кольорами та утворюють різнобарв’я. Ранньою весною на Поліссі переважають жовті кольори. Про ці першоцвіти і поговоримо.
Пшінка весняна (Ficaria verna) – багаторічна рослина, що на Поліссі розквітає в кінці березня – на початку квітня. Це тіньовитривала рослина, тому навіть на густих лісових ділянках здатна утворювати куртини яскраво-жовтого кольору. Це один з перших медоносів регіону. Однак, через ранній період цвітіння, коли комахи-опилювачі ще майже не активізувались після зими, вона не отримує належної уваги від них, тому її плід можна зустріти досить нечасто. Рання рослина привертає значну увагу травоїдних тварин. Але, при споживанні в значній кількості, вона є отруйною для них.
Калюжниця болотяна (Caltha palustris) – ще один багаторічник, тільки вже представник добре зволожених та заболочених територій краю. Як і пшінка квітне одним з перших і є раннім медоносом. Ця рослина являється отруйною для травоїдних в свіжому вигляді, однак коли засихає, то втрачає свої ядовиті властивості. Не дивлячись на це, рослина не викликає особливого інтересу у копитних через низьку поживність.
Молочай (Euphorbia) – це рід рослин, що представлений в Україні 44 видами, з яких на Поліссі розповсюдженні такі: соняшний, блискучий та кипарисовий. Більшість з цих видів отруйні, тому в їжу майже не використовуються тваринами. Проте ця рослина здавна відома, як лікарський засіб. Її латинська назва еуфорбія, походить від імені придворного лікаря нумідійського царя Юби, – Еуфорба, що проживав в I ст. до н. ери та першим почав практикувати лікування рослинами цього роду.
Підбіл звичайний (Tussilago farfara) – багаторічна рослина, що більш відома за своєю народною назвою мати-мачуха. Це яскраво-жовті квіти на безлистих пагонах. Ця тіньовитривала рослина може проростати, як в ярах, так і край боліт та берегах річок. З латині Tussilago перекладається як «кашлегін», що й не дивно, так як рослина має лікувальні властивості. Вона використовуються не тільки в народній, але й в науковій медицині, як засіб при лікуванні бронхіальних та легеневих захворювань.
Кульбаба лікарська (Taraxacum officinale) – ще один представник роду айстрових, як і підбіл звичайний. Широко розповсюджена на Поліссі та має широкий спектр застосування. Квітне кульбаба пізніше, за більшість вищезгаданих рослин, тому являється хорошим медоносом. З самої назви можна зрозуміти, що рослина використовується в медицині в лікуванні досить широкого спектру хвороб. Також кульбаба споживається в їжу, не лише травоїдними тваринами, але й людьми. З кульбаби готують салати, варення та навіть альтернативний замінник кави.